ЛуАЗ-969 – сільський «джип» родом із Волині

“Маленький танк”, “Місяцехід”, “Тушканчик” – яких тільки прізвиськ не давали легендарному радянському позашляховику ЛуАЗ-969 “Волинь”. Його неймовірна прохідність була визнана навіть за межами країни, що не так вже і типово для автомобілів родом з СРСР. На Міжнародному автосалоні в Туріні ЛуАЗ-969М увійшов до десятки кращих позашляховиків Європи.

Еволюціонувавши від простого моторизованого візка для збору поранених на полі бою до незамінного в сільських умовах всюдихода, цей маленький джип химерної форми встиг набути як відданих фанатів, так і тих, хто не переносить його на дух, але мало кого залишив байдужим.

ЛуАЗ-969 відомий своєю абсолютно неперевершеною прохідністю і такою ж неперевершеною мізерністю салону. І в цьому немає нічого дивовижного, адже первинне призначення цього автомобіля було стовідсотково військовим.

На початку 1950-х в період Корейської війни Луцький автомобілебудівний завод за замовленням Міноборони розробив транспортер переднього краю – ТПК. Це був моторизований візок підвищеної прохідності не більше за півметр у висоту, з повним приводом і лебідкою, яку передбачалося викидати з парашутом з літака. Але, мабуть, головною особливістю була його здатність пересуватися по воді.

Незабаром радянські інженери здогадалися, що військову техніку можна пристосувати для потреб села, і таким чином на базі ТПК через десятиліття народилася “Волинь” – перший радянський автомобіль підвищеної прохідності.

Перші цивільні зразки можна без натяжки назвати сільським джипом – про пересування по воді довелося забути, водія і пасажирів розмістили як в звичайному автомобілі, до брезентового верху додали підпряжні брезентові боковини. ЛуАЗ-969В став першим серійним автомобілем з приводом на передню вісь.

Літера “В” в назві якраз означала передньопривідну модифікацію. Річ у тому, що до старту серійного виробництва модель не встигли забезпечити редуктором заднього моста, саме тому у виробництво вона відправилася з переднім приводом. Ця історія тривала до початку 1970-х, коли ЛуАЗ, нарешті, набув повного приводу.

Те, що на бездоріжжі ЛуАЗ може “зробити” кого завгодно – хоч “Ниву”, хоч “Hummer”, – чиста правда. Двигун, коробка передач, головна передача і карданний вал компактно розташовані в кузові з інтегрованою лонжеронною рамою, причому усі вузли фактично знаходяться в єдиному герметичному корпусі. Незалежна торсіонна підвіска на подовжніх важелях спереду і ззаду відрізняється величезними ходами, а 13-дюймові шини – дуже потужними грунтозацепами. Це без перебільшення “маленький танк з мотором від “Запорожця”.

Проте проблем у машини вистачало. Мотор від “Запорожця” одночасно і давав переваги, будучи спереду, і був свого роду бичем через свою малопотужність. Автомобіль намагалися модернізувати спершу в 1975-му, коли на “Волині” з’явився мотор в 40 кінських сил (модель стала називатися ЛуАЗ-969А), а потім в 1979-му, коли на дверях з’явилися (увага!) замки, в салоні – сидіння від “Жигулів”, зовні кузов став менш незграбним. Модель 969М стала виглядати по-іншому.

Не до кінця зрозуміло, коли саме ЛуАЗ- 969 став називатися “Волинню”, але ім’я це протрималося довго, починаючи з моделі 1967 року і аж до початку 1990-х. Правда, в народі цей позашляховик дістав ще немало назв, наприклад, “Фантомас” – за комедійно-лиходійську зовнішність, “БМВ”, що розшифровувалося як “Бойова Машина Волині”, “Тушканчик” – за здатність “стрибати” по будь-якій місцевості і багато інших.