Пікет автомобілів на бляхах: чотири брудні сценарії

1

От проїхав я сьогодні через усе це зібрання автомобілів на бляхах, тобто без законної реєстрації, полісів цивільного страхування, можливостей ідентифікації у випадку аварії тощо… Відчуття неоднозначні, – пише журналіст і політичний діяч Тарас Чорновіл

Я сам прихильник поступового, але значного (в рази) зниження мита й інших платежів при ввезенні та реєстрації нової чи вживаної автівки. Ці надвисокі платежі, звичайно, не найвищі в світі, але явно економічно необґрунтовані й блокуючі. І тому акції, пікети, протести з цього приводу цілком доречні. Але ж не можуть у них брати участь ті, хто вже є злочинцями, бо під приводом недолугості закону вже його грубо порушують.

Для переконливості пропоную аналогію. Коли в 90-их скасували смертну кару, я був одним із найзапекліших противників цього (це вже зараз став миролюбнішим), писав обурені статті, приєднувався до якихось кампаній зі збору підписів. Але ж я під цим приводом, що вважаю закон неправильним, не став сам вершити самосуд і вбивати тих, хто, на мою думку, на це заслуговує. А якби став, то добровільно прирік би себе на довічне ув’язнення. Це ж логічно? То чому визнаючи логіку в великому, відкидаємо її в дрібнішому?

Вздовж кількох центральних вулиць столиці вчора отаборилися звичайні шахраї. І те, що вони виголошують серед іншого й кілька правильних лозунгів та вимог, не робить їх чесними громадянами.

До речі, про походження цих жорстких обмежень та загороджувальних мит. Такі кроки поступово і в межах розумного робилися ще з 90-их. Але потім в Україну зайшла корпорація «Део», вони почали вимагати для себе, ну, властиво, це цинічно називалося «під національного виробника», колосальних преференцій, особливо в формі майже повного блокування доступу закордонних вживаних автомобілів. Тоді вони швидко віднайшли в країні союзників і лобістів, а головним із них та ще й вигодонабувачем виявився такий собі пан Поживанов – керівник УкрЗАЗ-банку» (чи як там правильно він називався). Він якийсь час за свої «подвиги» мусив переховуватися у Відні, але після революції зміг вернутися, оголосивши, що все це були політичні переслідування.

Сьогодні Поживанов полюбляє в соцмережах та нечисленних ефірах повчати, як нам жити й зневажати свою ж владу. Повчає якось дуже вже подібно до свого побратима Сергія Соболєва – лівої руки Тимошенко, тому ймовірно, що й сам пристав до тієї ж гоп-компанії.

Про це все – і про мита, й про їх ініціаторів – можна писати багато, сам маю певні побажання, але таки надіюся, що депутати колись зроблять синхронно два кроки: внесуть кардинальні зміни до митного тарифу на пониження ставок, але водночас запровадять особливо жорсткі покарання за всі ці схеми користування в країні незареєстрованими (нелегальними) автомобілями. Дуже б хотілося, щоб обидві норми вводилися в один день.

Але зараз маю одне погане припущення. Переконайте мене, що я неправий. Так от, пікетують власники іноземних блях Раду в дивний день, коли вона зовсім пуста. День відвели виключно під комітети, а вони, як відомо, у будівлі під куполом не засідають. Тож по бочках наші шахраї гаратали перед порожньою будівлею. Та й було їх не так уже й багато. Машинами заставили одну половину вулиці Грушевського від китайського посольства до Садової і так само одну сторону вулиці Шовковичної від Грушевського до Інститутської. Ніде далі їх особливо й не було помітно. Поліція ніби робила вигляд, що пускає транспорт в об’їзд, але не перешкоджала й проїхати прямо. Я зміг досить вільно (правда, часом по зустрічній) проїхати весь їхній пікет. Як на два мільйони власників, оголошених самими бляховозами, так і на 67 тисяч, про які твердить поліція – якось скромно, більшість шахраїв вирішили зайвий раз не світитися.

Але пікетувальники заявили, що залишаться там ночувати й продовжать протест наступного дня. Чи дійсно залишилися – не знаю. Проте якщо так, то час і локація стають надто підозрілими. Сьогодні о 10.00 в Раду має прибути Президент, щоб виголосити Щорічне звернення. А машини на бляхах якраз розміщені так, щоб цей проїзд унеможливити ще на дальших підступах на Шовковичній. Досить повернути перпендикулярно машини, які там стоять у другому ряду, вийти й забрати ключі – і проїзд заблокований, бо жоден евакуатор не розрулить.

Охорона перших осіб та ще й під час війни передбачає доволі серйозні перестороги, пересування між маси автомобілів, серед яких може бути що завгодно – від тротилу до явних неадекватів, заборонене чіткими інструкціями, яких УДО повинне дотримуватися. Якби весь цей пікет почав прибувати на місце сьогодні вдосвіта, то їх би заблокували ще на підступах згідно з протоколом держохорони, а вчора охоронних заходів у цьому кварталі не проводилося, отже доступ був майже вільний. якось усе дуже вже організовано в один пазл складається…

То мені цікаво (якщо, звичайно, бляхи, погрозивши, не роз’їхалися мирно після заходу сонця), чи нема тут якогось із брудних сценаріїв. Перший з імовірних – він же й найм’якіший – таким способом звернути на себе увагу, пошантажувавши, добитися переговорів і після того звільнити проїзд із дотриманням реальних вимог безпеки.

Другий – наївний. Думають, що Президент під’їде, до їхнього пікету, вийде, поспілкується й прямо на місці без Верховної Ради виконає їхні вимоги.

Третій – підлий. Організатори розуміють, що проїзд для Президента мають розчистити, тому кинули своїх людей навмисно на провокацію, де їх і їхні автомобілі упродовж ночі мали б жорстко прибрати. А далі маємо красиві кадри про «побоїще в центрі Києва», «злочинну владу» й «жертв режиму».

Четвертий – політично підлий. Деякі наші політики, які часто «підсідають на хвіст» подібним акціям протесту, навчилися з ними кооперуватися та маніпулювати (згадайте валютні кредити та «обманутих вкладників» Тимошенко-Рабиновича). Декому з цих політиків дуже хочеться, щоб не було щорічного послання Президента. Якщо його виголошення буде зірвано, це стане ударом по іміджу Президента, а ще знівелює саме послання. Його текст якимось способом, можливо й у Раді, але пізніше, таки оприлюднять. Але воно уже розчиниться в інформпотоці супутніх подій. А таки направду у деяких штабах і в одній сусідній столиці дуже не хочуть, щоб це послання стало центральною темою обговорення…


Не пропустіть