ГАЗ-18: як «Волга» мало не стала «Запорожцем»
У березні 1955 року в ЦК КПРС прийшов лист, в якому радянські громадяни попросили партію про створення спеціального транспортного засобу для інвалідів в якості альтернативи інвалідним мотоколяскам. На той момент випускали тільки триколісну С1-Л з брезентовим дахом, 3,5-сильним мотоциклетним мотором і максимальною швидкістю 30 кілометрів на годину. Переміщатися на такому автомобілі часто було просто неможливо, тому необхідність створення якісно нової машини для інвалідів була очевидною. Недовго думаючи, керівництво доручило це завдання Горьковському автозаводу. Реальних можливостей для виробництва малолітражного і компактного автомобіля без значних вкладень у заводу на той момент не було, а чергову мотоколяску конструктори робити не збиралися, тому завдання було дуже непростим. Вже на початковому етапі макет майбутнього автомобіля був випробуваний інвалідами з різними каліцтвами.
ГАЗ-18 отримав закритий суцільнометалевий кузов і зовні виглядав як сильно зменшена в розмірах «Перемога». Незважаючи на компактні габарити, ГАЗ-18 мав відносно просторий салон і забезпечував небачений на ті часи комфорт для інвалідів. Двигун розвивав потужність 18 кінських сил.
Мотор працював у парі з триступеневою автоматичною трансмісією на базі гідротрансформатора від автомобіля ГАЗ-21 — незважаючи на те, що подібні технології для двигунів маленького об’єму в той час майже не застосовувалися. Це рішення дозволило обійтися без педалі або важеля зчеплення і значно знизити число перемикань — враховуючи специфіку автомобіля, це мало особливе значення. У реальності ж газовской «автомат» не прижився навіть на великій «Волзі» — через ненадійність конструкції. Для максимально комфортного розташування в салоні пасажирів при збереженні малої маси і габаритів двигун був розташований ззаду — як у німецького «Жука». Втім, нічого дивного в цьому не було: тоді багато малолітражок переймали досвід Volkswagen. Підвіску теж підгледіли у німців.
У 1958 році ГАЗ-18 був готовий, і з ангарів заводу викотили два завершених екземпляра. Але малолітражній «Волзі» так і не судилося піти в серію. Початкові побоювання розробників підтвердилися: через брак виділених коштів радянська промисловість була не в змозі покрити витрати масового виробництва ГАЗ-18. Було розпорядження припинити роботи над ГАЗ-18. Один з двох дослідних екземплярів дістався начальнику експериментального цеху ГАЗ — інваліду війни Борису Борисовичу Котельникову, той їздив на унікальній «Волзі» ще довгий час. Інший прототип і сьогодні зберігається в музеї Горьківського автомобільного заводу.
