ЗІЛ-4102 – перспективний лімузин, який повинен був замінити застарілий п’ятимісний седан ЗІЛ-41041. У 1988 році шостий цех ЗІЛу виготовив два дослідні зразки автомобіля. Принципова відмінність нової моделі від інших радянських лімузинів полягала у відсутності рами, у зв’язку з цим конструкторам ЗІЛу довелося виконати величезну роботу над зменшенням вібрацій кузова. Новий седан був на півметра довше за “Волгу”, і важив на півтонни менше, ніж ЗІЛ-41041.
Панелі даху і підлоги, кришка багажника, капот і бампери були зроблені із склопластика, пише m2motors.com.ua..
На автомобіль встановили автоматичну трансмісію і колишній V-подібний 8-циліндровий двигун робочим об’ємом 7,68 л, потужністю 315 к.с.- такий же, як і на інших московських лімузинах. За рахунок зменшення маси розгін з місця до 100 км/год став трохи швидший – 10,5 секунд. Витрата палива на 100 км становила 18 л при швидкості 90 км/год, і 21 л – при 120 км/год, що відносно мало для таких великих авто.
У салоні були відсутні відкидні сидіння (страпонтени) для охорони, так що уся розкіш була надана в розпорядження чотирьох персон, включаючи водія. Роздільні задні сидіння регулювалися за допомогою електроприводів, на стелі розташовувалася панель управління освітленням і кондиціонером, а на підлозі – відкидні упори для ніг пасажирів. Передні крісла, як і раніше, розділяв широченний центральний тунель.
В результаті всі четверо сиділи мовби по кутах величезного салону, обробленого білою шкірою з килимами “під леопард” і дерев’яними панелями. Електричні стеклопідйомники, радіоприймач з електронним налаштуванням, програвач компакт-дисків і акустична система з 10 динаміками зараз не здаються чимось особливим, але не варто забувати, що це був кінець 1980-х. Автомобіль був обладнаний бортовим комп’ютером з синтезатором мови.
Як і на попередніх моделях, для забезпечення надійності частина агрегатів і електричних систем автомобіля була продубльована.