Страховка не допоможе: збиток від ДТП тепер будуть відшкодовувати винуватці

0

Наявність полісу обов’язкового страхування не звільняє винуватця ДТП від зобов’язань по відшкодуванню заподіяної ним шкоди в повному обсязі. Така правова позиція, яку нещодавно висловив Верховний Суд України, може кардинально змінити звичне уявлення про використання договору обов’язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників транспортних засобів (ОСАГО), пише business-companion.te.ua.

У постанові від 20 січня 2016 року по справі № 6-2808цс15 найвищий судовий орган в системі судів загальної юрисдикції зазначив, що «право потерпілого на відшкодування шкоди за рахунок особи, яка завдала шкоди, є абсолютним і не може бути припинено або обмежено договором». Це, на думку Верховного Суду (далі – ВСУ), пов’язане з тим, що внаслідок ДТП виникає два види зобов’язань, які «не виключають один одного»:

1) деликтне (зобов’язання з заподіяння шкоди) – між винуватцем і потерпілим і
2) договірне – між потерпілим і страховою компанією, що застрахувала відповідальність винуватця.

Зауважимо, що ідея про відшкодування шкоди безпосередньо винуватцем, не дивлячись на наявність договору ОСАЦВ, не є новою. Подібну позицію ВСУ висловлював ще в 2011 році, узагальнюючи судову практику розгляду цивільних справ, які виникають з договорів страхування. Однак широкого застосування позиція тоді не отримала, оскільки суди в більшості випадків ставилися до неї скептично, наприклад, вказуючи, що вона «суперечить меті здійснення обов’язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів – захист майнових інтересів страхувальника» (постанова ВГСУ від 06.08. 2013 № 5011-50 / 18752-2012).

Пленум Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у своїй постанові від 01.03.2013 № 4 також прямо вказав, що «не пред’явлення вимог до страховика при наявності підстав для стягнення заподіяної шкоди саме зі страховика є підставою для відмови в позові до заподіювача шкоди у відповідному розмірі ».

Навіть сам Верховний Суд в недавньому рішенні, від 02.12. 2015 по справі № 6-691цс15, серед іншого, вказав, що відшкодування збитку винуватцем ДТП «можливо за умови, якщо у страховика не виникло зобов’язання з відшкодування шкоди, або розмір збитку перевищує ліміт відповідальності страховика, а також в разі, коли страховик має право регресу до особи, яка застрахувала свою відповідальність ». З цього рішення повинно було б випливати, що право потерпілого на відшкодування шкоди не таке вже абсолютне і обмежена вищевказаними умовами.

Так чи інакше, але остання правова позиція Верховного Суду про «абсолютне право» цілком можна назвати нормативно обґрунтованою, яка служить захистом майнових інтересів потерпілих, дозволяючи їм повною мірою реалізувати своє право на відшкодування збитку.

Що стосується інтересів страхувальника за договором ОСАГО, слід зазначити, що ВСУ не залишив без уваги і це питання. Так, ВСУ вказав, що особа, що спричинила шкоди, після відшкодування шкоди, може пред’явити майнові вимоги до страхової компанії, з якою він уклав договір ОСАЦВ.

Наявність у страхувальника такого права ВСУ вбачає виходячи з положень частини 4 статті 636 Цивільного кодексу України, відповідно до якої, сторона, яка уклала договір на користь третьої особи, може сама скористатися передбаченим договором правом, якщо третя особа від цього права відмовилося і якщо інше не випливає з суті договору.
У той же час, отримання страхувальником виплати за договором ОСАГО на підставі згаданої норми можливо лише за умови відмови потерпілого від своїх прав. Не виключено, що наявність такої умови може ускладнити реалізацію страхувальником свого права отримати страхове відшкодування від страхової компанії.

Адже в більшості випадків, потерпілий спочатку звертається за виплатою до страховика. Однак, не отримавши відповіді на своє звернення або ж отримавши відмову у виплаті, змушений звертатися безпосередньо до заподіювача шкоди. Таким чином, звернення потерпілого в страхову компанію буде свідчити про те, що останній від своїх прав не відмовлявся, а навпаки – намагався їх реалізувати. Отже, страхувальник, відшкодувавши потерпілому збитки, фактично буде позбавлений можливості отримати відшкодування своїх збитків на підставі даного положення закону.

Необхідно відзначити, що обґрунтовуючи право страхувальника на отримання страхового відшкодування, ВСУ залишив без уваги норму Закону про ОСАГО, яка також допускає можливість виплати страхового відшкодування на користь страхувальника.

Відповідно до другого абзацу пункту 36.4 статті 36 Закону про ОСАГО страховик компенсує витрати страхувальника, за умови, що такі витрати здійснюються за згодою страховика.

Тобто фактично, страхувальнику для отримання відшкодування за договором ОСАГО необхідно узгодити зі страховиком суму збитку, яку він зобов’язаний відшкодувати в рамках деліктних правовідносин.

Таким чином, страхувальник по ОСАГО виявляється в досить несприятливу екологічну ситуацію – з одного боку, він зобов’язаний самостійно відшкодувати збиток, а з іншого – він зобов’язаний узгодити цю суму збитку з третьою особою (страховиком), адже інакше він сам не зможе отримати відшкодування, оскільки відшкодування без згоди страховика є підставою для відмови в компенсації за договором ОСАГО.

Крім того, для отримання відшкодування страхувальникові, в будь-якому випадку, необхідно звернутися в страхову компанію з заявою на виплату в порядку, передбаченому статтею 35 Закону про ОСАГО.

У той же час, відповідно до пункту 37.1.4 Закону про ОСАГО, підставою для відмови у виплаті є неподання згаданої заяви протягом року, якщо шкода заподіяна майну потерпілого, і трьох років, якщо шкода заподіяна здоров’ю або життю потерпілого, з моменту скоєння ДТП.

Страхувальник, з різних причин, не залежних від нього (наприклад, тривалий судовий процес з потерпілим), може не встигнути відшкодувати збиток в зазначені терміни, внаслідок чого, йому може бути відмовлено у виплаті.

З вищевикладеного випливає, що законодавство не надає страхувальнику по ОСАГО надійного способу захисту свого майнового інтересу, оскільки, в будь-якому випадку, його право залежить від волевиявлення третіх осіб:

– Відмови потерпілого від свого права за договором ОСАГО,
– Узгодження страховиком суми збитку, що підлягає відшкодуванню,

При цьому термін звернення за виплатою до страховика обмежений.

Про відсутність в законодавстві однозначного способу захисту страхувальником свого майнового інтересу найяскравіше свідчать різноманітність судової практики та правових обґрунтувань позовних вимог, які страхувальники використовують для захисту своїх прав (в порядку регресу, стягнення збитків, в порядку Закону про ОСАГО).

У більшості випадків, суди відмовляють у задоволенні позовних вимог винуватця до страхової компанії, посилаючись на те, що:

– Законом про ОСАГО «не передбачено право страхувальника після виплати їм страхового відшкодування звертатися з регресним позовом до страховика» (визначення ВССУ № 6-42501св11 від 04.07.2012),
– Відповідно до Закону про ОСАГО «страховик здійснює компенсацію витрат страхувальника», в той же час страхувальник «звернувся до позивача з позовом про відшкодування завданої порушенням зобов’язання шкоди», однак позивачем «не спростовано факт відсутності причинно-наслідкового зв’язку між неналежним виконанням відповідачем зобов’язань і заподіянням шкоди позивачеві »(постанова ВГСУ № 27/379 від 20.08.2012),
– Всупереч вимогам Закону про ОСАГО страхувальником не узгоджено із страховиком відшкодування збитків (визначення ВССУ № 6-9607св14 від 10.12.2014; постанову ВГСУ № 33/573/10 / 371-09 від 05.10.2010).

Однак є і протилежна практика, заснована на вищезгаданій нормі Закону про ОСАГО, коли суди стягували суму компенсації на користь страхувальника незважаючи на те, що згоди на відшкодування збитку від страховика він не отримував. Але такі рішення скоріше є винятками з правил (постанова ВГСУ № 910/8800/14 від 24.12.2014; рішення Апеляційного суду міста Києва № 22-ц / 796/2488/2014 від 11.02.2014; ухвалу Апеляційного суду Черкаської області № 2 307/2012 від 23.01.2013 (у відкритті касаційного провадження відмовлено)).

Підсумовуючи вищевикладене потрібно виходити з того, що мета ОСАГО з одного боку полягає в забезпеченні права потерпілого на відшкодування шкоди, а з іншого – в захисті майнових прав страхувальника.

Своїм рішенням ВСУ, по суті, просто підтвердив законність відповідних прав цих двох суб’єктів:

– Право потерпілого на повне відшкодування збитків як за рахунок заподіювача, що застрахувало свою відповідальність, так і за рахунок страховика,
– Право страхувальника за договором ОСАГО на захист своїх майнових інтересів.

Але в той же час, це рішення ВСУ оголило проблему, яка полягає у відсутності реальних дієвих механізмів, що дозволяють страхувальнику захистити свій майновий інтерес.

Таким чином, рівновага майнових інтересів потерпілого і заподіювача шкоди, закладене в ідею ОСАГО, не можна вважати досягнутим.