Бензин в Україні подешевшає: відома причина

Днями державний Китайський банк розвитку CDB зібрав кредиторів приватної корпорації CEFC China Energy Corp (CEFC), щоб продемонструвати увагу Пекіна до подальшого сталого розвитку цієї нафтокомпанії. Зокрема, як передало агентство Reuters, держбанк порадив кредиторам корпорації не подавати ніяких судових позовів і попросив їх не відкликати раніше видані кредити.

Це повинно допомогти CEFC підтримати нормальну операційну діяльність, — передає ubr.ua.

Загроза над цією корпорацією нависла після того, як минулої зими її главу звинуватили у корупційних зв’язках із держслужбовцями — дуже тяжким злочином в КНР. На щастя для компанії, решта керівництва і основні акціонери компанії під підозру китайських правоохоронців не потрапили. Тому CEFC продовжує нормально працювати, і навіть звітує про фінансові успіхи. А підспудно переконує пресу, що китайським державним компаніям і банкам не варто обмежуватися існуючими 50% в капіталі корпорації, і слід почати нарощувати свою частку.

Новини з Китаю про зростання державної підтримки CEFC прояснили можливе майбутнє українського прифронтового Лисичанського НПЗ. Цей другий за потужністю НПЗ в країні до 2017 року числився на балансі структур російської «Роснєфті», великим акціонером якої з кінця 2017 року є та сама корпорація CEFC.

Після формального виходу росіян з України, власниками більшості активів та інфраструктури Лисичанського НПЗ стала заплутана мережа інвесторів Швейцарії та Ізраїлю. Правда, є всі підстави вважати, що нові власники НПЗ не розривали зв’язків із «Роснефтью», знаходяться з нею у партнерських відносинах, і навіть відображають її інтереси.

Східні поставки проти північних

Український гігант нафтопереробки і нафтохімії в Лисичанську простоює вже більше 7 років. Поява в «Роснєфті» китайських державних, а не приватних акціонерів може змінити ситуацію на краще. Адже Україна щорічно витрачає понад $4,2 млрд на імпорт нафтопродуктів, який серед іншого йде на критично важливі військові потреби.

Поставки авіапалива і дизеля для воюючої армії із-за кордону можна вважати чисто українським ноу-хау — в переважній більшості інших держав, які ведуть бойові дії, виробництво нафтопродуктів мінімально залежить від зовнішніх джерел і підпадає під стратегічну опіку держави.

В Україні ж більшість НПЗ простоюють, а сирої нафти імпортували в минулому році всього на $0,4 млрд. У той же час з $4,1 млрд, які Україна в 2017 році витратила на закупівлю закордонних нафтопродуктів, більше $1,8 млрд припали на Білорусію. Ще на $1,2 млрд палива купили у Росії. Решта $0,4 млрд завезли з Литви і $0,7 млрд — з інших країн.

Найкращі шанси наростити внутрішнє виробництво у єдиного працюючого українського НПЗ в Кременчуці. В його інтересах «Укрнафта» навіть ініціювала введення пільгових мит на поставки нафтопродуктів: 35%-ної на імпорт з РФ і Білорусії, і 25%-ної для імпорту з інших країн. Якщо ці мита будуть введені, шанс відновити роботу з’явиться також у інших великих підприємств української переробки нафти, до яких відносяться Одеський і Лисичанський НПЗ.

Втім, останній міг би працювати навіть і без цих поступок через близькість до східного кордону. Адже він має дуже сильну логістику. З одного боку, завод ближче інших розташований до нових потужних джерел сировини у Каспійському морі. З іншого — Лисичанський НПЗ пов’язаний нафтопроводами з Одесою і Херсоном. Така розвинена інфраструктура ідеально підходить для своп-операцій із заміщення поставок сирої нафти, яких в Україні не було з середини 90-х років.

Навіщо китайцям ринки України, Румунії та Грузії

Казахстан, головний виробник каспійської нафти, до недавніх пір через конкуренцію з РФ міг ввозити в Україну лише невеликі обсяги сирої нафти. Причому поставки йшли не найдешевшим трубопровідним транспортом, а по більш дорогих морських танкерних маршрутах. Конкурентна ізоляція Казахстану від ринку України почала сходити нанівець у середині поточного десятиліття. Коли компанії США збільшили свій контроль нафтовидобутку країни до 30-33%. Але в лідери казахського видобутку вирвався Китай, чиї компанії і банки консолідували не менше 45% місцевого видобутку. Ось тільки без найкоротших шляхів поставок нафти в Європу, які проходять через Україну, китайці почали втрачати вкладені в Казахстані гроші. Тому що возити обхідними шляхами дорожче.

Наприкінці 2017 року географічної цінністю колишніх українських активів «Роснєфті» зацікавилася китайська компанія CEFC China Energy. У паритетному партнерстві з державою Казахстан вона володіє великими нафтовими активами в ЄС і Грузії. Зокрема, мова йде про KazMunaiGas International (KMGI), якій належить кілька нафтогаваней, НПЗ, і мережа АЗС із понад сотнею заправок у Франції та Іспанії.

Але для ефективної роботи всієї цієї інфраструктури необхідно розширювати поставки нафти із Казахстану. Тому-то колишні українські активи «Роснєфті» в Лисичанську, розташовані на найкоротшій лінії між Казахстаном і ЄС, і привернули увагу CEFC. Так що вже наприкінці 2017 року китайська корпорація уклала угоду про покупку за $9,1 млрд пакета 14,1% акцій «Роснефти». Держбанк Китаю CDB запропонував під покупку акцій кредит в $6 млрд., на $1 млрд більше, ніж готовий був дати російський банк VTB.

Українські перипетії угоди

Тільки ставши акціонером «Роснєфті», CEFC на початку 2018 роки зуміла відібрати у швейцарського трейдера Glencore ексклюзивні права на поставку нафти у КНР з російського Далекого Сходу і Сахаліну. До слова, і сам Glencore в 2017 року не проти був стати володарем того ж 14,1%-го пакета «Роснєфті». Але через міжнародні санкції проти РФ не зміг зібрати синдикований кредит.

Слід зазначити, що швейцарський торговий гігант грунтовно залучений в український ринок. Він співпрацює з державною нафтокомпанією Азербайджану Socar International, яка є лідером імпорту сирої нафти в Україну, і постачає нею Кременчуцький НПЗ. Але крім експортного союзу з Азербайджаном, Glencore до недавніх пір грала і на конкуруючому з Баку російському ринку.

Зокрема, нетривалий час в 2017 році, будучи ще акціонером «Роснєфті», швейцарський трейдер виступав уповноваженим оператором російської трубопровідної монополії «Транснєфть» на південно-західному напрямку транзиту сирої нафти через Україну. Тобто наповнював нафтопровід «Дружба», що йде в Європу.

І по кооперації з Азербайджаном, і по роботі з експортом російської нафти, цей швейцарський трейдер-гігант конкурував із Казахстаном. В деякій мірі така конкуренція обмежувала розвиток китайських компаній. Адже вони вклали десятки мільярдів доларів у видобуток нафти і газу держав Центральної Азії. А якщо ці країни дуже віддалені від промислових регіонів Китаю, вивозити у Європу ресурси китайських компаній, що працюють там, ближче і вигідніше.

Китайські банки і компанії все більше схиляються до цієї ефективної торгової стратегії. А те, що росте в її контексті увага влади КНР до приватної купівлі акцій «Роснєфті» обіцяє стагнації українській нафтопереробці нові моделі інтеграції. Від варіантів якої в підсумку залежить рівень цін на бензин і дизель для вітчизняних споживачів.



Не пропустіть