Коротка історія унікального позашляховика з Радянського Союзу

Радянський позашляховик ЛуАЗ-969 «Волинь» в народі прийнято обдаровувати різними епітетами, що відображають його особливості та зовнішній вигляд. Його називають і маленьким танком з мотором від «Запорожця», і «Місяцехід», і «Тушканчиком». Те, що він може проїхати, де завгодно, визнали навіть зарубіжні експерти під час Міжнародного автосалону, який відбувався в Турині. Тоді ЛуАЗ-969М пощастило увійти в десятку кращих позашляховиків Європи, пише famozio.com

Еволюція ЛуАЗ-969 почалася зі звичайного візка з мотором для збору поранених з поля бою. Пізніше він перетворився на невеликий, але функціональний позашляховик, який придбав велику кількість шанувальників через відмінну прохідності машини. Однак деякі були розчаровані мізерним оснащенням салону ЛуАЗ-969. Це пояснювалося тим, що спочатку автомобіль був сконструйований для роботи в умовах військових дій, тому красі салону і комфорту водія приділили мінімум уваги.

Луцький автомобілебудівний завод взявся за виконання замовлення від Міністерства оборони під час Корейської війни. Таким чином, на початку 1950-х років з’явився моторизований візок висотою 50 сантиметрів з повним приводом і лебідкою, яка вміла пересуватися навіть по воді. Називалося це диво техніки Транспортером переднього краю (ТПК), в зону бойових дій він повинен був спускатися на парашуті з літака.

Через деякий час радянським інженерам прийшла в голову думка про те, що військова техніка була б вельми корисна в селі. Вони взяли ідею в роботу і через десять років сконструювали всюдихід «Волинь» на базі ТПК. «Волинь» стала першим автотранспортом вітчизняного виробництва, що володів чудовою прохідністю.

Перші зразки, які Луцький завод випустив для цивільних користувачів, являли собою істинно сільський позашляховик. Розробники позбавили його здатності долати водні перешкоди, водієві і пасажирові створили «класичні» умови, як в звичайному автомобілі, а до брезентового верху кузова додали брезентові боковини.

Крім того, ЛуАЗ-969B можна вважати першим вітчизняним серійним автомобілем з переднім приводом, тому в його назві і з’явилася буква B. Модель не встигли забезпечити редуктором заднього моста до призначеної дати старту серійного виробництва. Повним приводом всюдихід обзавівся до початку 70-х років минулого століття, придбавши беззастережну прохідність по будь-яких дорогах.

ЛуАЗ можна поставити в приклад багатьом відомим моделям, таким як «Нива» і навіть деяким «Хаммер». Всі основні вузли управління автомобілем буквально знаходяться в єдиному герметично закритому корпусі. Двигун машини, коробка передач, ведуча передача разом з карданним валом розташовані в кузові з інтегрованою лонжеронною рамою. Незалежна торсіонна підвіска на поздовжніх важелях в передній і задній частинах машини відрізняється величезними ходами, а 13-дюймові шини надійно чіпляються за грунт будь-якої рихлості.

Мотор від «Запорожця», що стоїть попереду, вважався такою собі перевагою, але при цьому псував загальне враження від всюдихода своєї малої потужністю. У 1975-му році інженери подарували «Волині» мотор потужністю 40 кінських сил, перейменувавши ЛуАЗ-969B в ЛуАЗ-969А.

У 1979-му році дизайнери попрацювали над зовнішнім виглядом автомобіля і салону. У ньому з’явилися сидіння від «Жигулів» і замки на ручках дверей, а форма кузова стала трохи менш незграбною. Такий видозмінений позашляховик став називатися ЛуАЗ-969M.

На початку 90-х років двигун від «Запорожця» замінили на більш потужний мотор від «Таврії». Новий двигун в ньому відрізнявся від попередника тим, що мав рідинне охолодження, був 4-циліндровим і видавав 53 кінських сил. До плюсів «Волині» додавалася ще й економічність, адже вона почала витрачати 7,7 літрів бензину на 100 кілометрів замість колишніх 10. Крім того, вона навчилася розганятися до 100 кілометрів на годину. Раніше межею її швидкості були 85 кілометрів на годину.

Після того, як Україна вийшла зі складу СРСР, співпраця ЛуАЗу з Росією зупинилося. До середини 2000-х років інженери заводу працювали над вдосконаленням своїх автомобілів, але зробити щось видатне їм не вдалося. В результаті виробництво згорнули і історія радянських «міні-танків» завершилася.