Секретний МАЗ: проект «Цілина» (Фото)
У 1980-х завдяки цьому гігантському багатоколісному ракетоносцю сто інженерів отримали квартири, а генеральний конструктор був удостоєний особистого ліфта. Сам же МАЗ-7904, випущений в єдиному екземплярі, і став тоді одним з найпотужніших і найсекретнішим тягачем в світі, був порізаний на металобрухт, так і не заступивши на бойове чергування, пише 5koleso.ru\
Своїм народженням, як, втім, і багато іншими нетривіальними науково-технічними розробками, цей автомобіль зобов’язаний «холодній війні», яка в 80-ті роки вступила в активну фазу. СРСР і США демонстративно грали один перед одним ядерними м’язами, ставлячи під рушницю все більше нової техніки, частина якої мала відношення до зброї масового ураження. Підводні ракетоносці борознили океани, стратегічні бомбардувальники інверсійними слідами розкреслили небо в клітинку, а залізничні пускові установки, замасковані під пасажирські і рефрижераторні вагони, безперестанку перетинали нашу величезну країну вздовж і поперек. Проте на мапі СРСР були ще місця, які, на думку військових, необхідно було накрити ядерним щитом. Але, на жаль, доріг там не було.
У лютому 1980 був виданий наказ міністра автомобільної промисловості СРСР, в якому Мінському автозаводу пропонувалося в найкоротші терміни розробити колісний транспортер особливо великої вантажопідйомності. Цей транспортний засіб мав стати пусковою установкою для ракетного комплексу «Цілина». Генеральним конструктором проекту був призначений вже немолодий Борис Львович Шапошник. Завдання ставилося надскладне. За короткий час потрібно було розробити транспортер, здатний взяти «на раму» вантаж масою 220 тонн. Після приблизних розрахунків стало ясно, що загальна вага стартового комплексу разом з масою носія перевалить за 360 тонн – такого ще ніхто не робив. Розуміючи важливість завдання, Шапошник тут же вибиває з міністерства автомобільної промисловості фонди ще на сто конструкторських одиниць, а з міністерства оборони – гроші на придбання квартир для членів їх сімей. Сам же конструктор (на той час Борису Львовичу вже під вісімдесят років) отримує персональний ліфт в кабінет на третій поверх.
Перший і, як виявилося, єдиний МАЗ-7904 був готовий до червня 1983 року. Власна маса автомобіля дорівнювала 140 тоннам. В ролі головного двигуна на транспортері використовувався судновий V-подібний 12-циліндровий дизель М-350 потужністю 1500 к.с. виробництва ленінградського ВО «Зірка». На машину для забезпечення енергією допоміжних систем, таких як гідронасос рульового управління, компресор гальмівної системи і т.д., був встановлений ще один дизель потужністю 330 к.с.
Машина мала в довжину 32,2 м, завширшки – 6,8 м, а висота за рівнем дахів двох паралельних кабін становила 3,45 м. Кабіни заради зниження ваги, до речі, були виконані зі склопластику Осиповичським заводом автомобільних агрегатів. На землю МАЗ-7904 спирався дванадцятьма колесами Bridgestone, спеціально купленими у японської компанії під виглядом коліс для трьох кар’єрних самоскидів. На той момент вітчизняна шинна промисловість не могла забезпечити виробництво покришок, розрахованих на такі навантаження (на кожне колесо припадало 30 тонн), та й сам розмір коліс був значний – близько трьох метрів в діаметрі. Природно, всі колеса мали привід. Він здійснювався бортовим способом через дві синхронізовані гідромеханічні передачі. Дві передні і дві задні осі транспортера були керованими, що забезпечувало радіус повороту всього в 50 м. Дорожній просвіт становив 480 мм.
Заводські випробування автомобіль проходив під Мінськом. Машина виїжджала з воріт заводу під покровом ночі і поверталася назад до світанку. Час узгоджували з військовими: виїзд на випробування був санкціонований лише в тому випадку, якщо небосхил був чистий від західних супутників. В таких умовах провести повний цикл випробувань складно, і було прийнято рішення переправити автомобіль для подальших випробувань в Казахстан, на Байконур. За однією з легенд, МАЗ-7904 розроблявся лише як транспортер для великогабаритних блоків ракети «Енергія», що не повинно було викликати особливої настороженості у протиборчої сторони. До того ж відчувати машину в умовах, для яких вона призначалася, було куди правильніше. Адже за задумом військових кілька таких автомобілів повинні були курсувати по просторах казахських степів і в разі необхідності провести швидке розгортання і пуск ракет.
По степах автомобіль накатав близько 4000 км, але так і не був прийнятий на озброєння. Як виявилося, в реальних умовах експлуатації автомобіль був не здатний нести таке навантаження, був занадто тихоходом, мав низьку прохідністю і дуже важку керованість. Фактично МАЗ-7904 міг пересуватися лише по твердим дорожнім покриттям і був абсолютно непридатний для експлуатації поза ними. Плюс до того на момент, коли машина проходила випробування, військові відмовилися від проекту «Цілина» на користь проекту «Цілина-2», для якого був потрібний вже зовсім інший транспортер. У підсумку машину зняли з випробувань і відправили в один з ангарів Байконура. Там вона й перебувала в забутті, поки в 2010 році нові господарі Байконура не відправили її в утиль.