Toyota HiLux: тест-драйв безсмертного пікапа

Зовнішність. Автомобіль можна оснастити за доплату кузовною кришкою, а також косметичною дугою “під хром”. Виглядає зухвало, але механізм замка спрацьовує через раз. Архітектура самого кузова нічим особливим не виділяється. Обшивка жорсткою і міцною пластмасою – грузи все, що заманеться, а після – сполосни зі шланга.

Але найприємніше, що дизайн знайшов риси самобутності. Передня частина агресивна, ксенонова оптика – з лінзами, велика кількість хрому, красиві диски з секціями, пофарбованими в чорний колір. Однак, все це пишність, за виключення агресивного виразу “передка” доступний лише в максимальній комплектації «Престиж».

Інтер’єр також ефектний. Передня торпеда хизується вставками “під метал” і молдингами. Виглядає привабливо, але тактильні відчуття розчаровують – пластмаса тверда. Псевдо-прострочки на козирку – це взагалі щось з чимось. Ще одним непорозумінням є неорганічно інтегрований в панель великий дисплей, хоча це проблема не тільки Тойоти. Невже не можна вбудувати монітор безпосередньо в саму консоль?

Сам екран з сенсорним управлінням у вигляді клавіш. Рішення аллогічное і небезпечне, бо по ходу руху користуватися такими “кнопками” незручно. Також страждає алгоритм інтерфейсу мультимедіа – наприклад, включення радіо перетворюється по багатоходову комбінацію по лабіринту меню.

Але, не все так погано: звучання магнітоли об’ємне і динамічне, у всіх склопідйомників є автоматизований режим, складні підстаканники в передніх дверях, об’ємне двох’ярусне рукавичкове відділення. Задній ряд відносно паркетників трохи затісний.

Автомобіль себе повністю реабілітує – варто лише вибратися на оперативні простори. При цьому, все одно по якому покриттю доведеться рухатися – автомобіль однаково добре почувається як на асфальті, так і за його межами. Підвіски в даному автомобілі мають іншу конфігурацію, ніж у попередника – цей добре їхав по бездоріжжю, однак на асфальтовій дорозі нервував нестабільною поведінкою задньої частини кузова – типу тряскосту.

Конструктивна схема – класика: рамний кузов, що підключається система повного приводу з “поніжайкой”, а також з блокуванням диференціала задньої осі, незалежні передні підвіски і залежна – ззаду. Для поворотів гірше не придумаєш, проте в місті пересуватися можна. Хайлюкс має м’який хід. Є незначне розгойдування, проте в рамках адекватного. Та й крениться не критично у віражах. В принципі, нормальний сучасний повнопривідний автомобіль підвищеної прохідності.

Турбодизельний двигун – новий, об’ємом 2.8 літра. Він комплектується шестиступінчастою автоматичною трансмісією. Відчуття від такого тандему приємні – тягових можливостей вистачає і для стерпного прискорення, і для їзди по бездоріжжю. Потужність 177 кінських сил. Крутний момент – 450 Ньютонів. У комбінованому ритмі витрата – не більш 11 літрів на 100 кілометрів – гідний показник для величезного пікапа, довжина якого дорівнює 5,3 метрам.

Бездоріжжя викликає на цій машині відчуття повної вседозволеності. Глибоку глинисту колію Тойота проїжджає на раз, при чому на стандартних покришках. Без букса, але природно, з підключеним повним приводом і за допомогою понижувальної передачі. Також, можна забратися на яку-небудь круту гору, в бруд, однак можливості стандартної гуми досить обмежені, і протектор швидко забивається.

Підвіски прекрасно відпрацьовують навіть значні нерівності, автомобіль скаче немов – на ралі-рейді, і йому такий розклад дуже подобається. Ганяти в поле на швидкостях під сотню доставляє щире задоволення, при цьому запас міцності ще є …

Своєю поведінкою, а також конструктивною схемою автомобіль демонструє якості “міцного горішка” і це, безсумнівно, є головним його достоїнством. Тойота Хайлюкс істинний вседорожник, які в наш час вимирають подібно динозаврам. Приваблива зовнішність поєднується з утилітарністю, і відмінним їздовим потенціалом як на асфальті, так і поза ним.